Якось в далекому 2018 році, я займалась йогою. Наприкінці заняття, після шавасани, тренерка каже, мабуть звичайну для неї, фразу: «Бажаю вам свідомості в житті….»🧘♀️
Сижу… дихаю… думаю: хм… а що там з моїм усвідомленням життя? Де я? Що я?
Подумала… і прийшла на свій перший прийом до психотерапета.
До цього я хотіла розпочати терапію… коли було боляче… і серце в шмаття… Але не йшлося. Прийшла після тої філософської фрази на йозі. Ніколи не знаєш, де і коли тебе наздожене терапія 🤪
Не хочу поділяти своє життя на «до» та «після». Але це був важливий крок.
Це дозволило усвідомити себе… памʼятаю метафору, яка характеризувала моє життя того періоду: «сельодка в банці, во власному соку 🐟… марінюсь я така собі на полці в АТБхе, і стоЮ ще так, щоб мене не купили, не помічали… на задніх рядках»
З того часу багато чого змінилось. Всередині і зовні. Оселедець в моєму житті досі присутній, але виключно як їжа. Зараз я би охарактеризувала себе як «пташка Фенікс». Життя мене ї*ашить, вижигає в попіл, а я встаю… жива… нова… та рухаюсь далі.
В тому ж 2018 я пішла навчатись на гештальт терапевтку.
Навчаюсь багато. Довго. Розвиваюсь…