Все свідоме життя мене цікавила психологія. І ні - вона не завжди була адекватною.
Починалося з книжок на кшталт «Як керувати людьми» чи «Як завойовувати друзів». А завершилось навчанням гештальт-терапії, терапії переживання в Pogodin Academy.
Чому саме цей підхід?
Бо він - глибокий. Це наче інший рівень.
Я була клієнткою в різних підходах, і саме гештальт виявився для мене водночас найцікавішим і найскладнішим. Бо він змушує виростати.
І це, до речі, часто обурює моїх клієнтів на початку нашої роботи.
— Юль, що мені робити? Як мені правильно жити?
— Не знаю.
У цьому місці, зазвичай, виникає розчарування. Бо ми звикли, що хтось інший має знати краще.
Я теж колись шукала таких відповідей. Але терапія допомогла мені зробити кілька важливих переходів:
Від постійного пошуку людей, які скажуть «як жити правильно», — до рішення не слухати тих, хто має на це готову відповідь.
Від крику «врятуй мене від болю» — до «мені боляче, просто побудь поруч».
Від ідеї, що бути живою - це про “гарні” емоції, до розуміння, що сум, злість, біль - це теж я. І тільки переставши з цим боротись, я змогла по-справжньому знайти себе.
І таких «від» у мене ще багато. Але всі вони про одне - повернення себе до себе.