Доброго дня! Ми з чоловіком одружені чотири роки, перші два все було ідеально, навіть не сварилися. Після народження дитини почалися великі проблеми і напруга у стосунках, бо ми обоє працюємо віддалено (я не в декреті) і по черзі сидимо з дитиною, поки інший працює. Часу спільного разом практично немає, плюс у чоловіка почалися психологічні проблеми, бо він не виходить з дому через мобілізацію. Фактично рік вже він сидить у чотирьох стінах. Ми живемо зараз по сусідству з його мамою і братом, і він підпав під їх вплив, радиться з ними з будь-якого приводу замість того, щоб обговорити це зі мною. Раніше ми домовлялися, що обовязки по дитині ділимо 50 на 50, але йому важко і він часто скидає все на мене. Останні сварки стали агресивні, він навіть говорив, що хоче мене вдарити, а востаннє порушував мої кордони, кричав і бризкав слиною біля обличчя, закривав ноутбук, щоб я не працювала і жбурляв телефон. Докоряє мені при сварках, що я живу в його будинку і всім користуюся. Під час останньої сварки я відчула загрозу того, що він може мене вдарити. Я викликала поліцію, бо він не випускав мене з дитиною - я хотіла поїхати з дому до своєї мами. Зрештою поліція приїхала, я вийшла з дитиною і сказала їм, що конфлікт залагоджено, після чого вони поїхали, а я з дитиною поїхала до бабусі. Зараз з чоловіком ми не спілкуємося, він навіть про дитину не питає. І мене починає гризти сумління, що я викликала поліцію. Хоча я розумію, що це правильно, він мене утримував силою, а я просто хотіла залишити цей простір. Скажіть, у мене синдром жертви? Як перестати картати себе?
