Запитай психолога 🙋‍♀️

Я закінчила коледж в 2025, зараз ніде не працюю і не навчаюсь, з того часу абсолютно нічим не займалась, тільки мріяла куди поїдемо і що купимо з хлопцем, але ми не працювали і не заробляли гроші. Я тоді дуже засмучувалась коли щось не здійснювалось в моїй голові, як і колись . Останній раз коли я засмутилась - 14 лютого, я тоді хотіла піти в ресторанчик і гарні фото зробити, гарно вдягтись і нарешті кудись вийти в люди, але цього не сталось, бо він грошей не знайшов. Не подумайте що він нічого не подарував, подарував, куча різних класний цукерок, шоколадок, чайний набір для чайних церемонії і 1 троянду. Але навіть це мені не допомогло, бо не виконалось що було в моїй голові. Зараз ми маймо схему з хлопцем, але щоб щось заробити потрібно ще десь місяців 2. Жили ми за рахунок батьків, але мені тато уже «прикриває лавочку», бо типу уже живу не з ними, а з хлопцем, то потрібно щоб якось уже самі розвивались. Так от, в мене немає бажання щось робити, бо я в рамках, не хочеться просити гроші ці 2 місяці у батьків, але як по іншому?

все було добре самого початку, ми уже майже 10 місяців в стосунках, але останні так пів року в нас з цим проблеми. Самого початку почалось з того що кількість сексу зменшилось, потім і тривалість. Я не розумію чи я взагалі хочу такі стосунки та і його загалом, бо він мене наче не хоче, постійно каже що втомлений (він мені 100% не зраджує). Уже як місяць у нас немає сексу, я йому казала як він мені важливий і що у нас пристрасть пропала і це проблема, але нічого з того часу не змінювалось. Декілька місяців тому у мене була панічна атака і ніби зʼявляється апатія. Проблеми тільки в цьому в нас, а загалом дуже хороші стосунки і навіть милі я б сказала. Але ця проблема мені не дає нормально жити і спати. Що робити в цьому випадку ?

Мені 20 років. У мене немає ніякої опори: ні фінансової, ні моральної. З дитинства у мене багато травм, тому що я якась надто чутлива до людей, ніби ніколи не думала, що вони так поступлять, але в результаті я залишалася ні з чим. І зараз я себе відчуваю пустим місцем. Не знаю, чи це депресія, але мені важко слідкувати за гігієною, прибирати вдома, виходити кудись, із зони комфорту також. Допоможіть розібратися з цим станом, як жити щасливе відкрите життя без зажимів?

Втратила на війні свого коханого, людину з якою хотіла прожити все життя. Найдорожчу і найкращу людину в світі. Він був для мене всім. Я була для нього всім. І це не перебільшення. На жаль він був у стані розводу з своєю дружиною. По факту я ніхто.

Мучить питання чи він поруч, чи душа його поруч, бо без нього світ не милий. Як пережити. Коли стане боліти. Мені нічого не треба було поки він жив, ні друзів, ні родичів, лиш він. В тепер потрібно багато роботи, щоб хтось постійно був, спілкування.

Як впоратися з емоціями після зради. Вже минуло 1,5 місяці а я не можу це прожити і відпустити. Постійно шукаю виправдання і намагаюся знайти причину у собі.

Доброго дня. Був день, коли до нас повинні були прийти майстри по ремонту з 9-18.

Не було ясно коли конкретно прийдуть.

Чоловік казав, щоб я була вдома і дитина залишилася дома, бо він не знав чи отпустять його з роботи ( я в школу одвожу та забираю дитину).

Я порадилась зі своєю мамою та вона сказала, що я все зможу і все встигну.

Та на ділі виявилося не просто.

Я сиділа вдома і чекала. В мене донька в 1 класі. Може в школі просидіти весь день і не ходити в туалет зовсім. Або у вчителя спитає, сходить " помаленькому".

" По великому "ще соромиться і звонить іноді мені - я приходжу і допомагаю чим можу, сторожу її, та папір даю, бо в школі нема, а вчитель іноді нагадає учням щоб з собою взяли з класу , іноді ні.

Я якто подумала, в той день може висидить весь день, в майстри прийдуть ввечері, коли вдома будемо. Також поклалася на вчителя, що нагадає.

Я була вдома. Прийшли майстри, і донька подзвонила. Я залишила їх вдома,побігла до школи. Донька хотіла в туалет, я взяла папір, але я нервувала, вона сказала, щось не получається, може пізніше, я побігла додому.

Вже прийшовши зі школи, донька сказала, захотілося в туалет, не витерпіти, пішла там, але не було папіру.

Лише на сходах біля унітазу суха серветка була, трохи скомкана, мабуть після когось. Вона взяла її і витерла попу. Ще сказала, що хотіла і раніше в туалет, та запереживала, що я спішу, і не вийшло зі мною.

Я тепер просто лікті кусаю, як приказка є.

Сама дорога людина із-за мене в таких умовах опинилася.

Я дуже переживаю які наслідки після такого для здоров'я. Хоча у лікаря питала, якщо вдома покупалися і переодяглися - нічого страшного.

Як же так вийшло і ніхто не нагадав дитині. І я ж вчила , як не в нічого то просто одягтися. Але їй показалося, треба витиратися.

Дуже " гризу себе морально" що не послухала чоловіка. Бо вже було, як мати послухаю - то щось не дуже виходить. Як десь погані ситуації бувають- туди зовсім не ходимо потім. А тут же школа - не кинешь раптово.

Я вже це не витримую я завжди порівнюю себе щ братом хоча він молодший за мене і мені завжди здається що він краще за мене по моїх спостереженнях це так і є він буквально швидше за мене у всьому що я роблю деколи місяцями і мені не допоможуть тут вже банальні фрази не порівнюй себе з ним ти краща по своєму і він теж хоча це не так тут чітко видно що він краще за мене у зовнішності у фінансах у друзях у спілкуванні у житті просто в загальному навіть батьки більше говорять за нього ніж за мене через це мені так обідно я просто плачу

в последнее время постоянно злюсь и срываюсь на других,внутри чувствую не понимание от окружающих и одиночество,сложно принять себя

Доброго дня...Я швидко падаю в депресію,маю дуже низьку самооцінку... Поможіть будь ласка

Одружені 5 років, чоловіка недавно призвали до армії, він став більш нервовим і злим. Чекає від мене підтримки, а я ображаюсь за те що я сама була з маленькою дитиною поки він працював і жив в іншому місті, хоча мав можливість переїхати до нас або забрати до себе. Тепер він розповідає які ми для нього найрідніші і як він хоче бути поруч, мене це дратує. Іжджу до нього кожну неділю, бачимось але дуже сваримось. Чоловік пише добрі слова а приходить майже завжди в злому настрої Я зараз одна з трирічною дитиною і не маю сил і бажання постійно його жаліти і вислуховувати його істерики. Хочеться зберегти родину